— Окуляри! — пихато сказав він, — Треба носити окуляри, які щільно прилягають до шкіри. Частинки туману не потраплять тоді на рогівку, і запалення можна буде вилікувати краплями.
Емоційний Бориль кинувся обіймати товариша.
— Колего, ти — геній! — кричав Бориль. — Ти — абсолютний і неповторний геній. І твою пропозицію легко здійснити: в нашому селищі зберігається кілька тисяч нар окулярів, які ми перестали носити через непотрібність років чотири тому.
— Але ж вони темні, — заперечив Страшило. — Очі будуть захищені, а люди нічого не побачать.
— Дрібниці, — пояснив Робиль. — Вони зроблені зі звичайного скла і замазані темною фарбою. Ми її змиємо.
Страшило, ні слова не кажучи, дістав із шафи ще два ордени і повісив на груди лікарів.