І водночас було ясно, що в той чи інший спосіб вороги перейдуть через канал. Отже, головною лінією оборони мусить стати міський мур.
Під керівництвом фельдмаршала мешканці тягали на мур купи каміння, нагромаджували оберемки соломи, готували мідні чани з водою, щоб кип'ятити її перед штурмом і лити окріп на голови напасників. Зброярі спали дві три години на добу. Вони готували тугі луки, стругали стріли, а ковалі кували для них залізні наконечники. На дорогах, що вели до міста, рипіли вози, запряжені маленькими кониками, й тачки. Продукти заготовляли на час довгої облоги. Мешканці Смарагдового міста добре пам'ятали, що означає владарювання Урфіна Джюса, й не хотіли пережити його вдруге.
Коли Урфінове військо перебувало на відстані триденного переходу від столиці Смарагдової країни, до Страшила пташиною поштою надійшло важливе повідомлення. Його принесла блакитна сойка.
— За дорученням гави Кагги-Карр повідомляю вас, Тричі Премудрий Правителю, про таке! — прокричала задихана сойка. — Військо Урфіна Джюса збирає на фермах дошки й колоди. Нести їх дуже важко, і Урфінові вояки знесилені, але все ж тягнуть ці громіздкі речі. Мети цих дій пані Кагти-Карр не розуміє, а тому доповідає вам.
Страшило відразу скликав військову раду.
Фельдмаршал Дін Гіор припускав, що колодами скористаються як таранами, щоб розбити міську браму. Але для чого Урфінові знадобилися дошки, він не міг пояснити. Начальник постачання Фарамант вважав, що дошки й колоди тягнуть для вогнищ — грітися ночами й готувати їжу. Мостиві громадяни мовчали.