У війську йде бродіння. Безтурботним і непостійним Марранам набридла військова служба. Вони не відвідують навчання, уникають караульної служби, а дехто вже й дезертирував.
Декілька вояків одружилися на доньках фермерів і оголосили, що залишають військо, щоб зайнятися мирною працею. Багато Марранів заздрять їм і готові наслідувати їхній приклад.
Дуже непокоїла Джюса та обставина, що його вояки захопилися вживанням горіхів нух-нух. Урфін вимагав, щоб настій з цих горіхів видавався тільки тим, кому це було необхідно: хто вартував уночі або ходив у нічну розвідку. А якщо на горіхи всі накинуться, то й горіхів у лісі не стачить. І що з того буде, важко було навіть уявити. (Джюсові було невідомо, що шкідливу звичку можна лікувати сонною водою.)
Урфін з його гострим розумом добре усвідомлю вав причини розкладання у війську. Дисципліну легко підтримувати, коли вояки перебувають під постійним наглядом командирів, коли їх з ранку до вечора ганяють у строю і шкідливі думки просто не встигають засісти в голові.
А тут? Маррани добилися виконання всіх своїх бажань. Вони живуть, як боги, в затишних, теплих будинках; вони заволоділи величезними скарбами купців та ремісників Смарагдового острова. І чого їм ще хотіти? Для чого їм марширувати запилюженими дорогами з важкими дубцями в руках?
Щоб об'єднати Марранів і знову повести за собою, потрібно було поставити перед ними нову велику мету. Таку мету, щоб, досягаючи її, ці прос так ват люди кинули всі завойовані ними блага. Підступний перевертень Урфін вигадав такий план. Він прийшов до ув'язненого Вереса і сказав йому: