Енні не надто уважно слухала короля: її й Тіма набагато більше цікавили картини життя лисячого народу. Справді, в Лисограді було на що подивитись.
Поза пагорбами йшла плантація, де росли ті самі дерева, про які раніше говорив Тонконюх. З їх гілок звисали великі видовжені плоди у шкірястій оболонці. Час від часу якийсь із плодів, мабуть, достиглий, зривався й падав на землю. Від удару оболонка репалась, і крізь щілину прозирала апетитна рожева м'якоть.
До такого плода підходила на задніх лапах лисиця і, обхопивши його передніми, кудись несла, певно, на склад.
Усі працівники плантації, зайняті справою, ходили на задніх лапах. Одні розпушували землю між деревами гострими паличками, декотрі носили у шкаралупі великих горіхів воду і поливали ростини, решта вигризали з тріщин кори шкідливих комах і личинок. На чотирьох лапах бігали тільки молоді лисиці, що їх надіслали з дорученнями.
Наші подорожні зустріли дивну процесію. Четверо носіїв несли чепурний паланкін, в якому на шовковому ложі поважно розвалилась літня чорно-бура лисиця. Лисиця й король обмінялись поклонами.
— Моя тітка, принцеса Гостровуха, роз'їжджає з візитами, — пояснила Тіму королева. Енні запитала короля: