Страшна битва точилась далі, клекіт страхітливих орлів ставав чимраз голосніший, бо птахи наближались до землі. Поранений птах слабшав під ударами ворогів, його рухи ставали щораз безладнішими і раптом, склавши крила він, перевертаючись, полетів донизу.
Орел з глухим шумом упав на лужок перед Урфіновим будинком. Городник лякливо наблизився до нього. Птах, навіть смертельно поранений, ударом крила ненароком міг убити людину.
Підступивши до орла, Урфін побачив, що той був колосальних розмірів: Його розпростерті крила зайняли весь лужок від краю до краю, а там було кроків тридцять. А ще Урфін з подивом відзначив, що птах живий. Його тулуб ледь помітно трепетав, у погляді дивно змішалися гордість і благання. Двоє інших орлів спускалися з видимим наміром добити ворога.
Джюс схопив здоровенного кілка, який стояв біля огорожі і підняв його з рішучим виглядом. Нападники рвонули вгору, одначе й далі кружляли над Урфіновим володінням.
— Вони мене доб'ють, — сказав поранений орел. — Копай поряд зі мною яму і прикинься, що збираєшся мене поховати. Мої вороги покинуть цей край лише після того, як пересвідчаться, що мене закопано. Коли смеркне, я сховаюсь у кущах, а ти скинеш землю в порожню яму.
Вночі хитру вигадку було втілено в життя, і вранці страхітливі орли, покружлявши над порожньою могилою, полетіли на північ.