І дні побігли один за одним, як швидкі мули наших подорожніх. Енні й Тім прямували на північний схід, по можливості уникаючи населених місць. Біля струмочків вони запасалися водою у великі фляги, а скакунів напувати не треба було. Погода стояла ясна, сонячна, і заряджати тварин не було потреби: вони набиралися енергії під час бігу.
Перша широка річка, що трапилась на шляху, зупинила подорожніх. Енні уже збиралася надувати повітрям всеперетворювальне полотнище, щоб зробити з нього пліт. Тім зауважив що переправити мулів на слизькому плоту без перил і загороджень буде нелегко.
— Давай-но, Енні, спробуємо переплисти річку, не сходячи з сідел, — запропонував хлопчик.
Поставивши регулятори на малий хід, діти сміливо спрямували тварин у воду. І — о диво! Мули попливли, наче робили це багато разів. Всередині у них було досить порожньо, а тому на воді вони трималися чудово. Вони так загрібали воду своїми могутніми ногами, що вмить опинилися на другому березі.
— Ура, ура! — закричав Тім. — На таких молодцях, як наші Цезар та Гаинібал, можна море переплисти!
З великою небезпекою довелося зіткнутися дітям у широкому стену, де водилося багато вовків. Збившись у велику зграю, степові вовки перепинили мандрівникам дорогу. Ті хотіли повернути назад, але й там їх чекали вороги.