Крім короткого меча в дерев'яних піхвах у чоловіка на широкому поясі висів шкіряний мішечок. Відьмак зірвав його, вивалив на траву кресало, шматочок мила, віск для печаток, жменю срібних монет, складаний, у шкіряному футлярі, ніж для гоління, кроляче вухо, три ключі на кільці, амулет з фалічним символом. Два листи, написаних на полотні, намокли від дощу й роси, руни розпливлися, розмазалися. Третій, на пергаменті, теж трохи попсований вологою, все-таки можливо було прочитати. Він виявився кредитним дорученням, виданим мурривельським банком гномів купцеві на ім’я Рулле Аспер або Аспен. Сума була невелика.
Геральт нахилився, підняв праву руку чоловіка. Як він і очікував, на мідному кільці, що врізалося в розпухлий і посинілий палець, був викарбуваний знак цеху зброярів — стилізовані шолом із забралом, два схрещені мечі й вигравірувана під ними руна «А».
Відьмак повернувся до трупа жінки. Коли перевертав тіло, щось кольнуло його в палець. Троянда, приколена до плаття. Квітка зів'яла, але пелюстки зберегли свій колір — темно-блакитний, майже синій. Геральт уперше бачив таку троянду. Він перевернув тіло на спину й здригнувся.
На покаліченій шиї жінки чітко виднілися сліди зубів. Не вовчих.
Відьмак обережно позадкував до коня. Не відриваючи погляду від узлісся, скочив у сідло. Двічі об'їхав галявину, нахилившись, уважно розглядав землю, раз у раз оглядаючись, потім, притримавши коня, тихо сказав:
— Так, Плотво, все зрозуміло, хоч і не до кінця. Зброяр і жінка приїхали верхи, з боку он того лісу. Звичайно, прямували з Мурривеля додому — адже ніхто не возить при собі невикористані акредитиви. Ну а чому їхали тут, а не по тракту — питання. І рухалися через верескові зарості пліч-о-пліч. Хотілося б знати, чому обоє злізли чи звалилися з коней. Зброяр загинув відразу. Жінка бігла, потім упала й теж померла, а та погань, що не залишила слідів, тягла її по землі, схопивши зубами за шию. Трапилось це два чи три дні тому. Коні розбрелися, не станемо їх шукати.