— Гукай людей, Трешку!— скомандував він третьому, що тримався ближче до дверей.
— Не треба,— сказав незнайомець, опускаючи меча.— Я сам піду.
— Підеш на налигачі, собачий виродку!— верескнув перший.— Кинь меча, бо макітру тобі розчереплю!
Ривієць випростався. Затисши меча під пахвою, він підніс догори правицю й швидко накреслив у повітрі якийсь химерний знак. Зблиснули заклепки, якими густо, до самих ліктів були обшиті манжети його каптана. Сторожі миттю сахнулися, затуляючи обличчя руками. Хтось із гостей підхопився, хтось кинувся до дверей. Знову дико й пронизливо завищала жінка.
— Я сам піду,— повторив незнайомець твердим, металевим голосом.— А ви втрьох рушайте попереду. Ведіть до бургомістра. Я дороги не знаю.
— Авжеж, пане,— пробелькотів перший сторож і ступив до виходу, боязко озираючись. Другий і третій рушили за ним, задкуючи й кваплячись. Незнайомець підвівся, сховавши меча до піхов, а кинджал — за халяву. Коли проминав столи, гості поквапно затуляли обличчя полами свиток.