Побачивши білені стіни і дерев'яну стелю, Геральт упізнав кімнатку над кордеґардією, де мешкав, готуючись до поєдинку. Поворухнув головою і, скривившись від болю, застогнав. Шия виявилася забинтована — туго, щільно і вправно.
— Лежи, відьмаче,— сказав Велерад.— Лежи, не рухайся.
— Мій... меч...
Велерад похитав головою.
— Очевидно, тебе цікавить срібний відьмацький меч? Він тут, не бійся. І меч, і скринька. І три тисячі золотих. Так, так, мовчи! То я старий дурень, а ти справді мудрий відьмак. Фолтест уже другий день це торочить.
— Другий день?