Від столу піднялися дві однакові фігури з однаково нерухомими обличчями, світлим скуйовдженим волоссям до плечей, в однаковому облягаючому одязі з чорної шкіри, палаючої срібними прикрасами. Однаковими рухами близнюки підняли з лави однакові мечі.
— Спокійно, Виру. Сідай, Нимире, — сказав чоловік зі шрамом, спершись ліктями на стіл.— З ким, кажеш, хочеш зустрітися, брате? Хто така — Сорокопудка?
— Ти добре знаєш, про кого я.
— Що за тип?— Запитав спітнілий напівголий чолов'яга, хрест-навхрест підперезаним ременями і прикритий на передпліччях шипастими щитками.— Ти його знаєш, Ногорне?
— Ні,— сказав чоловік зі шрамом.
— Альбінос якийсь,— реготнув щуплий темноволосий чоловік, який сидів поруч з Ногорном. Тонкі риси обличчя, великі чорні очі і загострені вуха видавали в ньому полукровку ельфа.— Альбінос, мутант, жарт природи. І треба ж, впускають таких в шинки до порядних людей.