— Я вже сказав: історії про мутацію й прокляття Ліліт я вважаю дурницею. У дівчини є причини поквитатися з тобою, я в це втручатися не стану. Звернися до війта, до міської варти. Ти — міський чарівник, на твоєму боці тутешній закон.
— Чхати я хотів на закон, на війта й на його допомогу!— вибухнув Стрегобор.— Не потрібен мені захист, я хочу, щоб ти її вбив! У цю вежу не ввійде ніхто, у ній я в цілковитій безпеці. Але що мені з того, не можу ж я сидіти в ній до кінця днів своїх! Сорокопудка не відмовиться від свого, поки жива, я знаю. Ну й що, накажеш мені хиріти в цій вежі й чекати, коли прийде смерть?
— Дівчата сиділи… Знаєш що, чаклуне? Треба було дати полювати на дівчат іншим чарівникам, більш могутнім, і передбачити наслідки.
— Я прошу тебе, Геральте.
— Ні, Стрегоборе.
Чорнокнижник мовчав. Несправжнє сонце на несправжньому небі анітрошки не зрушилося до зеніту, але відьмак знав, що в Блавікені вже смеркне. Він відчув голод.