— На той час,— продовжував чаклун після недовгого мовчання,— вона і її гноми вже нагнали страху на весь Махакам. Але одного разу вони з якогось приводу посперечалися, не знаю, чи то через поділ здобичі, чи то через черговість ночі на тижні, важливо, що в хід пішли ножі. Сімка гномів не пережила різанини. Вийшла сухою з води тільки Сорокопудка. Вона одна. Але тоді я вже був у Махакамі. Ми зустрілися віч-на-віч, вона миттєво впізнала мене й відразу докумекала, яка була моя роль тоді в Крейдені. Запевняю тебе, Геральте, я ледь встиг виговорити заклинання, а руки тряслися в мене страшно, коли ця дика кішка кинулася на мене, розмахуючи мечем. Я ув’язнив її у витончену брилу гірського кришталю, шість ліктів на дев'ять. Коли вона поринула в летаргію, я кинув брилу в гном’ячу шахту й завалив ствол.
— Халтурна робота,— прокоментував Геральт.— Легко розчаклувати. Не можна було спопелити, чи що? Адже у вас стільки винятково милих заклинань.
— Не в мене. Не моя спеціальність. Але ти правий, я схалтурив. Віднайшовся якийсь ідіот-королевич, який витратив безліч грошей на контрзаклинання, розчаклував її й із тріумфом привіз до себе додому, у якесь брудне королівство на сході. Його батько, старий розбійник, виявився розумнішим. Відстьобав синочка, а Сорокопудку вирішив випитати про скарби, які та награбувала разом із гномами й хитромудро сховала. Помилка татуся полягала в тому, що коли її, нагу, розпластали на лаві в ката, у того в помічниках ходив старший син короля. Якось так вийшло, що ранком той же старший син, котрий до того часу вже осиротів і втратив геть усю рідню, сидів на троні, а Сорокопудка зайняла місце першої фаворитки.
— Значить, не потвора.
— Справа смаку. Довго їй у фаворитках ходити не довелося. До першого палацового, гучно кажучи, перевороту, бо палац той більше скидався на корівник. Незабаром виявилося, що вона не забула про мене. У Ковирі організувала на мене три замахи з-за рогу. Я вирішив не ризикувати й перечекати в Понтарі. Вона знову знайшла мене. Тоді я втік в Ангрен, але вона й тут мене відшукала. Не знаю, як це в неї виходить, сліди я замітав добре. Напевно, властивість її мутації.
— А чого ж ти знов-то її в кришталь не вклав? Муки совісті?