— Кажеш, бачив різні мутації?— підняв голову чорнокнижник.— А скількох з них ти вколошкав за гроші у відповідності зі своїм відьмацьким покликанням? Га? Бо можна мати вовчі ікла й обмежитися тим, що їх показуєш дівкам у хліву, а можна мати вовчу натуру й нападати на дітей. Саме так було з породженими після затемнення дівчатками, у яких проявилася непоясненна схильність до жорстокості, агресивність, бурхливі вибухи гніву й надмірний темперамент.
— У будь-якої баби при бажанні можна відшукати подібне,— посміхнувся Геральт.— Що ти плетеш? Випитуєш, скільки мутантів я вбив, а чому тебе не цікавить, скількох я розчаклував, звільнив від пристріту? Я, відьмак, якого ви зневажаєте. А що зробили ви, могутні чорнокнижники?
— Застосували вищу магію. Нашу й священницьку, в різних храмах. Усі випробування минулися смертю дівчат.
— Це погано говорить про вас, а не про дівчат. Отже, перші трупи. Наскільки я розумію, розтинали тільки їх?
— Не тільки. Не дивися на мене так, сам прекрасно знаєш, що були ще трупи. Спочатку вирішили було ліквідувати всіх. Але потім передумали… Тих же, котрих все ж… забирали, розтинали. Одну піддали вівісекції.
— І ви, сучі діти, ще насмілюєтеся критикувати відьмаків? Ех, Стрегоборе, Стрегоборе, прийде день, люди порозумніють і візьмуться за вас.