Геральт увійшов. Перед війтом, низеньким і товстим, почервонілим від злості, стояв селянин, тримаючи за шию гусака, що виривався.
— А тобі чого… О Господи! Це ти, Геральте? Чи ж не осліп я?— І знову звертаючись до прохача, крикнув: — Забирай це, хамло! Оглух, чи що?
— Сказали,— бурмотав селянин, косячись на гусака,— от, мовляв, треба би дати щось шановному, бо інакше…
— Хто сказав?— гаркнув війт.— Хто? Це що ж, виходить, я хабара беру? Не дозволю, сказано тобі! Геть, сказано тобі! Привіт, Геральте.
— Привіт, Кальдемейне.
Війт, потискуючи руку відьмакові, ляснув його по плечі вільною рукою.