— Цьому можна зарадити? Будь ласка, коротше.
— Ні.
— Нарешті. Пішли, я тебе проводжу.
У дворі, доки Геральт поправляв в’юки, Нівеллен погладив кобилу по ніздрях, поплескав по шиї. Плотвичка, радіючи ласці, нахилила голову.
— Любить мене звірина,— похвалився Нівеллен.— Та і я їх люблю. Моя кішка Ненажерочка, хоч і втекла спочатку, потім усе ж повернулася. Довгий час це була єдина жива істота, моя супутниця недолі. Вереєна теж…
Він осікся, скривив морду.