— Кругліше, — наполягала на своєму Росанка. — І в Мирка на підборідді ямка була.
— А й справді...
Щаслива посмішка повільно зіслизнула з обличчя тітки Миланки. Тепер тітка вдивлялася у Вітька майже з острахом.
— Ану, покажи плече, — раптом зажадала вона.
Вітько розстібнув ґудзика, відтяг комір сорочки.
Тітчині очі взялися пеленою.
— Немає... — прошепотіла вона. — Плямки немає. Маленька така була, як зірочка...
Вона закрила обличчя жорсткими, порепаними долонями. Тоді, похитуючись, рушила до хати.