— Ага... ти мене смикаєш до себе, а я, дурний, і радію, — сам собі пояснював Олешко Вітькові дії. — А тепер як? Ого, теж трохи не беркицьнувся! — вдоволено зазначив він, коли Вітько спробував і його перекинути через плече. — Ану, спробуй ще раз...
Ще і ще показував Вітько свій прийом, аж поки добряче не вхекався.
— Все зрозуміло, — нарешті сказав Олешко. — А тепер, хлоп'ята, покажімо й ми, на що здатні.
Олешко вихопив з піхов меча. З вигуком «Гоп!» підніс його над головою, мовби відбивав удар супротивника і блискавично присів. Тоді, мов гумовий, злетів високо в повітря, вигукнув: «Кий!» і з силою викинув уперед праву ногу.
Знову прикрився мечем, присів. Знову злетів у повітря і, наче косою, махнув уже лівою ногою.
— Гоп! Кий! — вигукував щоразу. — Ну, як, уміють у вас таке?
Вітько лише стенув плечима. Щось подібне він бачив. Але де і коли? Нарешті здогадався.
— Та це ж гопак! — скрикнув він. — Це ж танець такий!