Володимир Рутківський. Сторожова застава
На поміч!
Вивідники повернулися, коли ранкове сонце ледь-ледь визирнуло з-за верб.
Повернулися без втрат. Забрьохані з голови до ніг, стомлені кількадобовим безсонням, вони як злізли з коней, так одразу й повалилися на столочену траву. Їх навіть запах кулешу не привабив.
Один лише довготелесий Олешко Попович вмолов глибоку миску. Тоді загадав всюдисущим хлопчакам вилити йому на голову кілька цебер холоднющої колодязної води, пирхнув, як вдоволений кінь і подався до крислатого берестка, що височів край городищенського урвища.
В його тіні, за столом з товстенних дошок, стиха перемовлялося про щось двоє людей.
То були старший над римівською сторожовою заставою Ілля Муровець та найвідоміша у Римові людина — дід Овсій.
Говорив здебільшого дід Овсій. Невисокий, з обличчям, посіченим численними шрамами та роками, дід, проте, мав все ще зіркі очі, які помічали найменший недолік. А ще дід мав такий гострий язик, що його боялися навіть ті, хто вже нічого не боявся. Подейкували, що навіть сам Ілля Муровець остерігався ставати йому поперек дороги.