Страшило відпустив стомлених Фараманта і Діна Гіора спочивати, а сам сів на стіні й дивився у поле своїми безсонними намальованими очима. І помітив, що в таборі Урфіна почалась підготовка до штурму міста.
Не чуючи за муром ніякого руху, вороги почали непомітно скрадатися до воріт. Вони несли ломи, сокири, захоплені на найближчих фермах. Страшило розбуркав Діна Гіора і Фараманта, на голови нападників полетіло каміння, й армія Урфіна Джюса знову відступила.
Обійнявши своїми пухкими руками вірних помічників, Страшило міркував уголос:
— Якби я був на місці Урфіна Джюса, то наказав би своїм солдатам захищати голови від каміння дерев'яними щитами. Певен — вони так і зроблять. Прикриваючись щитами, вони можуть сміливо штурмувати браму.
— Як же ж нам тоді бути, правителю? — запитав Дін Гіор.
— Ці дерев'яні люди повинні боятися того ж, чого боюсь і я, — задумливо мовив Страшило, — а саме: вогню. А тому слід заготувати чимало соломи і тримати напоготові сірники.