За впертість, з якою Урфін створював дерев'яну армію, його став поважати і хитрий пугач Гуамоко. Пугач зрозумів, що його послуги вже не дуже потрібні Джюсу, а життя пугача у нового чарівника було сите і безтурботне. Гуамоко перестав насміхатися над Урфіном і дедалі частіше називав його повелителем. Це подобалось Джюсу, і між ними встановилися доброзичливі стосунки.
А ведмідь Топотун від щастя був на сьомому небі, бачачи, які чудеса витворяє його володар. І він вимагав, щоб усі дуболоми виказували повелителю найвищі почесті.
Одного разу Лан Пірот дещо забарився встати, коли зайшов Урфін Джюс і не досить низько йому вклонився. За це ведмідь так стусонув генерала своєю могутньою лапою, що той аж дав сторчака. На щастя, цього не бачили солдати, й авторитет генерала не постраждав, чого не можна було сказати про його відполіровані боки. Але відтоді Лан Пірот став напрочуд ввічливим не лише з повелителем, а і з його вірним ведмедем.
Нарешті дуболомна армія в складі генерала, п'ятьох капралів та п'ятдесяти рядових навчилася ходити у строю і володіти зброєю. У солдатів не було шабель, та Урфін озброїв їх кийками. Для початку цього було досить: адже дуболомів не можна було ні застрелити з луків, ні заколоти списами.
ПОХІД ДУБОЛОМІВ
дного злощасного для них ранку мешканців Когиди розбудив страшенний тупіт: це марширувала вулицею армія Урфіна Джюса. Попереду поважно виступав палісандровий генерал з великою булавою в руці, за ним крокували солдати: на чолі кожної роти виступав капрал.