Нарешті з мосту зійшов веселий, усміхнений чоловік, у якому упізнали Лана Пірота лише по полісандрових візерунках на його голові.
Лан Пірот, наспівуючи та пританцьовуючи, пройшов крізь натовп, який розступився, і зупинився перед столом судової колегії.
— Ви, здається, хотіли мене бачити? — запитав він дзвінким приємним голосом.
— Так, — сказав Страшило. — Хто ви такий?
— Хто я?.. Справді, хто ж я? Слово честі, не знаю…
ЗАКІНЧЕННЯ