Йому вдавалося спати всього дві-три години, часто він засинав просто біля верстака, і різець випадав у нього з рук. Урфін почорнів і схуд, щоки його запали і були схожі на темні провалини, очі ще глибше сховалися в орбітах під чорними зрощеними бровами. Вигляд диктатора був і страшний і жалюгідний, і радники боязко відступали вбік, коли він ненадовго з'являвся і поспіхом проходив залами палацу.
Кількість дерев'яних солдатів уже досягла двох сотень, коли сталася несподівана й страшна подія.
Перед Урфіном Джюсом на підлозі його таємної майстерні лежав рівним строєм новий дерев'яний взвод з капралом із червоного дерева на правому фланзі. Звичним жестом Урфін засунув руку у флягу з живильним порошком… І… всередині у нього все похололо. На дні порожньої фляги він намацав лише тоненький шар порошку!
Не тямлячи себе зі страху, Урфін Джюс перекинув флягу над верстаком: із фляги висипалась порція, достатня для оживлення тільки одного солдата, ця фляга була остання!
Немов божевільний, він гупав по дну фляги, намагаючись вибити з неї те, чого там не було. Він кинувся до інших фляг, трусив ними, але звідти висипались лише мізерні порошинки.
Усе, кінець. Урфін Джюс витратив чарівну речовину, що давала йому владу над речами і людьми, і тепер у його розпорядженні була лише та сила, котру він устиг створити…