— Ти, пугаче, не любиш хазяїна, — бурчала шкура. — Зумисне мовчав, коли він оживляв роги, а, либонь, знав, що це небезпечно… Ти все хитруєш, пугаче, хитруєш. Надивився я на вашого брата, коли жив у лісі. Але чекай, доберусь я до тебе!
— Ух-ух-ух! — знущався пугач з високого сідала. — Ну і налякала порожня торохтійка!
— Те, що я порожня, це правда, — скрушно зізналася шкура. — Попрошу хазяїна напхати мене тирсою, а то я вже надто легенька на ходу, ніякої стійкості, навіть найменший вітерець з ніг звалить…
«А що, добре придумано, — відзначив про себе Джюс, — треба буде так і зробити».
Голоси в будинку ставали все гучніші, й Урфін гнівно гримнув:
— Гей, ви там, розбазікалися! Замовкніть!