— Ой, Шестилапий! — злякано скрикнула Еллі, задкуючи.
Найжахливіші у Шестилапого були його величезні круглі білі очі, в яких відбивалось червоне світло скіпок. Мабуть, ті очі, звиклі до темряви, були засліплені несподіваним вогнем, бо звір змушений був принюхуватися, роздимаючи свої великі ніздрі. Незнайомий запах живих істот дратував його, і він видав низький, хрипкий рик. На той рик Сміливий Лев відповів громоподібним ревінням, луна якого покотилась під склепінням печери.
— Пропустіть мене! — рикнув Лев. — Я йому обірву зайві лапи.
Він стрибнув уперед і з усієї сили вдарив грудьми Шестилапого у бік. Намір у Лева був рішучий — збити ворога з ніг і пазурами перервати йому горло. Та звір стояв на своїх шістьох коротких товстих лапах непохитно, мов скеля. Лев покотився на долівку, ударившись об чудовисько, а Шестилапий з несподіваною спритністю для його масивної туші хапнув Лева зубами за плече.
Лев зрозумів, що має справу з дуже небезпечним супротивником, і змінив свою тактику. Він закружляв навколо Шестилапого, намагаючись зайти з тилу. Та звір, керуючись чи то чуттям, чи то гострим слухом, весь час виставляв голову в бік Лева.
Чарлі гарячково міркував, чим можна допомогти Левові. Він згадав про ласо, що було у нього в рюкзаку, і протяг свою скіпку Еллі: