— І справді, а ми вже й забули про це!
І Жувани вибухнули дружним сміхом.
Ці щиросерді маленькі люди на диво швидко міняли свій настрій.
Коли фігурки Жуванів зникли за поворотом дороги і мелодійний перегук їхніх дзвіночків затих, мандрівники рушили далі. Неподалік від шляху на лісовій просіці Еллі побачила невеличку хижу й одразу впізнала її.
— Це хижа Залізного Дроворуба! — радісно вигукнула вона. — Тут ми ночували зі Страшилом, а вранці побачили самого Дроворуба. Бідолаха стояв під деревом, непорушний, ніби статуя, і тільки стогнав. Пам'ятаєш, Тотошку?
— Пам'ятаю, — похмуро відповів песик. — Я тоді зламав зуби, коли вхопив його за ногу. Зізнаюсь, то була моя помилка, бо Дроворуб виявився чудовою людиною. Але я тоді не знав, що він зроблений із заліза, а моїм обов'язком було захищати Еллі.