— Кагги-Карр, яким чином тобі пощастило розшукати мене? — запитала Еллі.
— Ну, мушу сказати, це було досить нелегко, — аж роздималася від гордощів ворона. — Я перелетіла пустелю з попутним вітром, й ось тоді почались найбільші труднощі. Ви ж розумієте, що я не могла запитати першого перехожого: «Де тут дорога на Канзас?» Мені доводилось скрадатися до людей, підслуховувати їхні розмови, узнавати назву місцевості… У поневіряннях минуло кілька тижнів. Уявіть собі мою радість, коли я нарешті почула знайоме слово «Канзас». Відтоді я з кожним днем наближалась до мети. Нарешті помітила і здаля впізнала тебе, Еллі, хоч і бачила всього один раз, коли ти знімала Страшила з кілка. Я так зраділа, що забула про свою звичну обережність і підпустила до себе отого гидкого хлопчиська з камінцями…
— Кагги-Карр, ти здійснила надзвичайний подвиг! — палко вигукнула Еллі. — Ні. недаремно саме тебе послали Страшило і Дроворуб.
— Може, й. так, — з удаваною байдужістю погодилась ворона і додала: — Ви відпочивайте, а я полечу шукати дорогу через гори.
Кагги-Карр полетіла. Чарлі Блек наказав Еллі набиратися сили, а сам почав готуватися до важкого походу.
Одноногий моряк упіймав десятків зо два кроксів, почистив їх і розвісив в'ялитися на палючому сонці. На іншу мотузку він нанизав соковиті грона винограду, щоб вони обернулися на ізюм.