З кожною хвилиною гори наближались, і вже можна було, розрізнити чорні голі вершини і сліпучий сніг на схилах.
— Ще годинку-другу, і ми будемо біля підніжжя хребта, — сказав Чарлі, — аби лиш не вщух вітер…
Та вітер не вщухав, візок мчав, як і раніше, швидко, і в моряка було весело на душі.
Однак незабаром його охопив неспокій: сухопутний корабель почав збиватись з курсу, вперто відхиляючись на північ.
Капітан не міг зрозуміти, у чому тут справа. Судячи з приладів, вітер не змінився, штурвал був справний, і все ж таки Чарлі Блеку ніяк не вдавалося правувати у потрібному напрямку. Капітан стурбовано дивився вперед.
Раптом за піщаним пагорбом з'явився велетенський, розміром з будинок, камінь. Він лежав на шляху корабля, і Чарлі Блек наполіг на руль, щоб об'їхати кам'яне громаддя.