І ось під час однієї з вечірніх прогулянок трапилась дивна подія, з якої розпочалась нова незвичайна пригода наших друзів.
Сонце вже зайшло, але ще було досить видно, як дівчинка побачила велику розкуйовджену ворону, котра то злітала з землі, то знову падала, явно поспішаючи до Еллі, пронизливо і сердито каркаючи.
За птахом гнався Джіммі, рудий, патлатий хлопчисько із сусідньої ферми, заповзятий винищувач горобців, галок і кроликів. Джіммі на бігу швиргав у ворону грудками землі, але не вцілю-вав.
Тотошко спробував схопити птаха, та ворона зробила останнє зусилля, злетіла і кинулась просто в руки до Еллі. Дівчинка підхопила тремтячу від болю і жаху птицю і сердито крикнула Джіммі:
— Іди геть, гидкий хлопчисько!
— Віддай ворону! — заскімлив Джіммі. — Це моя здобич, бачиш, як я їй хвацько підбив крило!