— А… це так, — невизначено махнув він рукою, — будівник замку Гуррікап.
— У Гудвінії є велетні? — занепокоєно запитав Баан-Ну.
— Куди їм подітися? Є ще, — ніби нічого не сталося, спроквола сказав Ментахо.
Рамерійця раптом пройняв холодний піт, але він, поки не з'ясував подробиці, вів розмову далі.
— Велетні мають своє королівство? — якомога байдуже запитав він.
— Ні, велетні живуть поодинці, — розповідав Ментахо. — Бачте, вони настільки люті, що не можуть ужитися один з одним. Як зустрінуться, так і починають кидати один в одного каміння.