Інопланетяни збагнули, що їхнє перебування в Ранавірі для землян більше не таємниця. Та хіба сховаєшся, коли лісовими околицями бродив не якийсь десяток людей, а екіпаж величезного космічного зорельота! І коли арзаки працювали, то були і спалахи вогню, якого не приховаєш, і стук, і гуркіт, і рокотання, які луною відбивалися в горах, розлягалися навсібіч. Прибульці перестали чаїтися. Скрекотливі вертольоти з'являлися над країною вдень, з них робили зйомки, складали карту.
Немов магніт, притягувало інопланетян Смарагдове місто. Інколи вертоліт подовгу висів над ним, менвіти милувалися його красою: нічого подібного не було на Рамерії.
З Ранавіра вирушали партії геологів, адже вертольоти вимагали палива. Від Кругосвітніх гір, як і раніше, доставляли все нові проби, а Ільсор невдоволено твердив:
— Низька якість. Непридатне.
Баан-Ну він пояснював:
— З кепського не зробиш доброго, мій генерале. Навіщо ризикувати вертольотами? І час ще є — народ миролюбний.