Рідку тягучу масу розрівнювали на віконних рамах, і вона застигала, утворюючи бездоганної прозорості шибки з голубуватим, жовтуватим або рожевим відливом. Через ці шибки, приготовлені в котлах-самоварах, із внутрішніх приміщень можна було все бачити, а якщо дивитися ззовні — нічого.
Спеціальні формувальні машини-самоліпники штампували плитки, схожі на червону ребристу черепицю, ними вкривали дахи.
Тинькарі, як і маляри, працювали розпилювачами, які спочатку забивали тріщини, надломи, просвіти спеціальною замазкою. Через деякий час замазка висихала, її покривали сірою фарбою — і тепер не відрізниш від каменю чи уламка скелі. Таким чином, Прибульці хотіли не тільки відремонтувати замок, а й надати йому вигляд, який хоча б чимось нагадував про Рамерію. Там зводилися будинки, формою схожі на уламки скель, з різнокольоровими вікнами.
Арзаки працювали швидко, але наглядачі-менвіти все одно квапили їх.
Ільсор керував складанням вертольотів, частини яких у розібраному вигляді зберігалися на «Діавоні». Невеликий запас пального було привезено з батьківщини, але геологи розраховували добути паливо на Белліорі і вже почали розвідувальні походи. Кілька разів приносили проби, але Ільсор їх забракував.
— Потрібне найвищої якості, — пояснив він геологам.