— Залізний Дроворуб завітав у гості до Страшила Премудрого, — поважно говорив Гуамоколатокінт. — Сміливий Лев теж у дорозі, але він старий — пересувається повільно, йде-бреде, потім сідає, відпочиває.
— А що наш Премудрий? — запитував Урфін.
— Знову намудрив. Придумав якусь бібліотеку, книжки серйозні читає.
— Справа хазяйська, — зітхав Урфін.
Урфін був непоганим столяром у всі часи. Була пора, нічого не скажеш, коли зроблені ним столи, стільці та інші вироби з дерева переймали лютий характер майстра й норовили то штовхнути тих, хто їх купляв, то наступити їм на ноги, — коротше, чинили людям усілякі неприємності. Норовливі вироби ніхто не купляв, і Урфінові мимоволі довелося вирощувати овочі, з чого інакше б він жив?
Урфін став городником, працював швидко, але якось нудно, нецікаво. Робота не приносила йому задоволення.