— Чув, що є такі, — зніяковіло зізнався Чарівник. — А більше нічого й не знаю.
Однак за мить всі й думати забули про загадкових пазло-польців, бо на узбіччі раптом з’явилося... кенгуру! Бідна тварина голосно плакала, закривши морду обома лапами. Від її сліз на дорозі утворилася величезна калюжа. Кобилиця від подиву заклякла на місці, а Дороті співчутливо запитала:
— Чому ти плачеш, Кенгуру?
— Бу-бу-бу! Я втратила моє мі-мі-мі... О! Бу-бу-бу! — і Кенгуру знову заридала.
— Напевно, бідолаха втратила свого містера, свого чоловіка. Він, ймовірно, помер, — припустив Чарівник.
— О ні! — схлипнула Кенгуру. — Ні! Мі-мі-мі... О горе мені!
— Та ні ж, — ляснув себе по лобі Косматий чоловічок, — вона втратила мідяк!