Ці ідеї зазвичай напрочуд мудрі. Вони також логічні й цікаві. Тож я використовував їх завжди, коли мав таку можливість, і визнаю, що багато чим зобов’язаний моїм маленьким друзям.
Боже, яка фантазія в цих дітей! Іноді їхня сміливість та геніальність мене справді вражала. Тож впевнений, що в майбутньому казкарів не бракуватиме.
Мої читачі розповіли мені, що робити з Дороті, тіткою Ем та дядьком Генрі — і я підкорявся їхнім наказам. Вони також запропонували мені теми, на які можна писати згодом: цього насправді достатньо, щоб у мене не залишилось вільного часу.
Я дуже пишаюся такою співпрацею. Діти люблять ці історії, бо допомагали їх створювати. Мої читачі знають, чого хочуть, і розуміють, що я намагаюся їм догодити.
Наслідками такої взаємодії дуже задоволені не тільки я і видавці, а також (впевнений) діти.
Сподіваюся, мої любі, ми ще довго разом створюватимемо ці прекрасні історії.
ЛІМАН ФРЕНК БАУМ Коронадо, 1910 рік