Гостя не заперечувала, і Король, узявши дівчинку під руку, повів її на прогулянку.
Сад був воістину розкішним — тут росли різні екзотичні рослини, яких Дороті ніколи й не бачила; кущі і дерева були акуратно підстрижені й мали найхимерніші форми, гілки фруктових дерев низько схилялися під вагою плодів. Але Дороті була сита і тому більше цікавилася зайцями, ніж фруктами.
— Який на вас гарненький костюмчик, — завважила вона, глянувши на Короля при яскравому сонячному світлі. І справді — темно-синій оксамит костюма і світлі перлові прикраси прекрасно поєднувалися.
— Дякую за комплімент, — гордо відповів Король — Це мій найкращий костюм, але в мене є й інші. Наші кравці знають свою справу, а Глінда постачає їм найкращі тканини. До речі, не сказали б ви слівце Глінді, щоб вона залишила мені мій гардероб?
— Але ж в лісі він вам, напевно, не знадобиться? — здивувалася Дороті.
— Гм, — задумався довговухий монарх, — це так. Але не ходити ж мені голим? Я звик красиво одягатися.
— Добре, я попрошу, — пообіцяла Дороті.