— Читай, читай швидше! — поквапила чоловіка місіс Анна.
В листі розповідалося про довгі поневіряння сім'ї Каннінгів по країні. Вілл працював рудокопом, збирав фрукти у Каліфорнії, будував дорогу, а тепер найнявся пастухом на ферму в штаті Айова. Еллі пропускала усі ці подробиці повз вуха, але кінець листа змусив її насторожитись.
"Нехай твоя дочка Еллі приїжджає до нас на канікули, — писав Білл Каннінг. — Вона, сподіваюсь, не забула товариша по іграх, мого довгов'язого Фредді. Околиці в нас дуже мальовничі, і діти прекрасно проведуть час…"
Еллі пам'ятала Фреда. Вона познайомилась з ним років п'ять тому, коли Каннінги під час одного з своїх переїздів гостювали у них В пам'яті Еллі зберігся образ хлопчика з блакитними очима років на два старшого за неї. Він вигадував ігри в мисливців, в індійців, в розбійників. Часто ці ігри закінчувались для Еллі розбитим носом чи розірваним платтям, але вона ніколи не рюмсала і не скаржилася старшим.
— Мамо! Тату! — благала дівчинка. — Відпустіть мене до Каннінгів! Фред такий добрий і веселий!..
— Ой, доню, не сидиться тобі на місці! — мовив Джон.