Приборкання Шестилапих дало велику користь у господарстві країни. Вони тягли важкі плуги, борони, жниварки, косилки, крутили колеса молотарок. Шестилалі працювали також біля водяних коліс, які подавали воду з озера до Міста Семи володарів, витягали кліті з рудою із глибоких шахт.
Шестилапі були всеїдними тваринами. Їх годували соломою і сіном, рибою з озера, кухонними відходами… Погано було лише одне: щоб замінити Шестилапих, які вмирали від старості, потрібно було ловити в кам'яному лабіринті нових. Цей лабіринт був оголошений королівським заповідником, і під страхом смерті ніхто із жителів Печери не міг там полювати.
У королівському заповіднику була тиша. Жоден звук не порушував мовчання підземних залів та коридорів.
В одній з печер біля стіни стояв Шестипалий. Його кошлата біла шерсть ледь-ледь променилася, освітлюючи все довкола на два-три кроки. Звір з насолодою злизував величезних равликів з вологої скелі і ковтав їх разом зі шкаралупою.
Довго він займався цією приємною справою, але раптом його чутливе вухо вловило віддалений шум. Звір почав прислухатися вже рідше відриваючи равликів від стіни, стривожено мотав великою кошлатою головою.
Що занепокоїло звіра? Ця загадка скоро прояснилась. Удалині з'явились невиразні світлі плями, які коливалися у повітрі. Потім уже вирізнилися фігури людей, на їхніх головних уборах були прикріплені кульки, що світилися. Їхнє світло було схоже на те, яке випромінювала шерсть Шестипалого, але було значно яскравішим й освітлювало предмети на двадцять кроків навколо.