Страшило задумався. Він думав так довго, що голки і шпильки, додані Гудвіном до його мізків, полізли назовні. Згодом він сказав:
— Треба покликати Залізного Дроворуба. Звичайно, розумні мізки — найголовніше на світі, але й серце, що любить, багато варте. Вдвох ми скоріше щось придумаємо.
І Кагги-Карр зразу ж полетіла за Дроворубом. Через чотири дні Дроворуб появився у супроводі маленького дідуся Лестара найкращого майстра країни Мигунів. Дроворуб повідомив, що ворона принесла йому сумну звістку і полетіла далі, у царство Сміливого Лева, аби розповісти і йому про те, що сталося.
Розповідаючи про нещастя, яке спіткало Еллі, Дроворуб був так прикро вражений, що в нього сльози потекли з очей, щелепи заіржавіли, і він тільки махав руками і не міг вимовити ні слова.
— Знову ти онімів! — закричав Страшило, він відв'язав від пояса Дроворуба маслянку і змастив суглоби товариша. — Ти ж власні, що тобі зась плакати!
— Н-не м-міг стриматися — натужно вимовив Дроворуб. — М-мені т-так її шкода…