І тепер Фред вирішив у першу чергу спробувати цих слизняків сам. Він важко проковтнув неприємний, їдкий на смак шматочок "Ні, це не для Еллі", — подумав він і виплюнув недоїдену гидотну.
Він добре зробив, бо незабаром у шлунку почало пекти, закрутився світ, і він знепритомнів.
Перелякана Еллі кинулася на допомогу братові. Вона засунула палаючу скалку у щілину носового ящика і заклопоталася бризкала водою у Фредове обличчя, давала йому нити з пляшки.
Через кілька хвилин хлопчик очуняв, але в цю мить скалка зашипіла й погасла.
— Ще один сірник, — важко зітхаючи, прошепотів Фред. — А, між іншим, запас скалок теж закінчується…
Отже, слизняків не можна було їсти і примара голоду знову забовваніла перед мандрівниками. Запалили скалку і мовчки попливли далі.