Десь опівдні блукальців спіткав небезпечний момент, коли здалося, що їм загрожує загибель або безкінечно повільне повернення назад до обвалу, що знову ж означало смерть.
Уже кілька разів склепіння печери над річкою так знижувалося, що Фреду й Еллі доводилося дуже нагинатися. Але такі місця залишалися позаду досить швидко. Та ось склепіння почало опускатися так низько, що між водою і кам'яною стелею залишилася одна вузька щілинка. Потік вирував на бистрині, затиснутий зусібіч камінням.
Бліда Еллі дивилася на брата:
— Що тепер?
А той стримував човна, вхопившись за край скелі, і думки гарячково роїлися в його голові.
"Прориватися, обов'язково прориватися! — вирішив він. — Перешкоди не можуть тривати довго!"