— Як добре, що ми залишили песика стерегти речі, — сказав Фред.
— Так… Інакше — голодна смерть… — здригнулась Еллі.
Вона сіла на чемодан, і очі її наповнились слізьми.
— Еге, сестричко, плачеш? — вигукнув Фред і ніжно пригорнув її до себе. — Ти, яка пройшла такі випробування! Не падай духом, якось виплутаємося… У нас залишився ще головний вихід з круглої печери, ми його ще не перевірили, а саме він, напевне, найкращий…
Але дівчинка вже не могла ходити, ноги її вже не слухалися.
— Будемо лаштуватися на нічліг, — сказав Фред.