Фред принишк, як завжди, коли Еллі, ніби ненароком, козиряла своїми спогадами. Звичайно, і з ним бували пригоди. Якось під час снігової заметілі в Кордільєрах він заблукав і мало не замерз. Іншого разу за ним гналися степові вовки, і лише прудкість коня врятувала його від загибелі. Ще одного разу він упав з дерева і зламав ногу. Що й казати — це були виграшні історії, і вони вивищували його перед іншими хлопчаками, але чого це все було варте у порівнянні з тим, що пережила Еллі!
Фредді не випадково почав розмову про печери. Йому хотілося продемонструвати що і Айова може багато чим похвалитись За двадцять миль від їхньої ферми, у глибокій ущелині є вхід до мало відомої печери, куди ще не знайшли дороги туристи, де вони не відколупували на пам'ять уламки сталактитів і не писали свої імена кіптявою свічки на стінах.
— Побуваймо там Еллі, запропонував Фред. — Це далеко, і раніше я тебе туди не кликав, але тепер ти вправна вершниця і залюбки здолаєш такий шлях.
Еллі погодилась.
— Ми відпросимося на весь день, — казав хлопець. — Візьмемо з собою все, що необхідно для серйозної прогулянки, і займемось дослідження ми.
Наступного дня вони виїхали рано вранці. Еллі везла з собою сумку щільно наповнену продуктами — тіточка Кет не поскупилася й наклала туди стільки всього, що, мабуть, вистачило б на три дні. Попереду Еллі примостився Тотошко. До сідла Фреда був прив'язний чемодан.