Містер Олівандер підступив так близько, що мало не зачепив своїм носом ніс Гаррі. Хлопець побачив у його туманних очах своє відображення.
— Ось де… — довгим білим пальцем містер Олівандер доторкнувся до шраму у формі блискавки на Гарріному чолі. — Прикро казати, але це я продав ту паличку, що заподіяла цю рану, — вимовив він стиха. — Тринадцять з половиною дюймів. Тисова. Могутня паличка, дуже могутня, але в лихих руках… Ох, якби ж я знав, що вона накоїть у світі…
Старий скрушно похитав головою і аж тоді, на Гарріну втіху, зауважив Геґріда:
— Рубеусе! Рубеусе Геґрід! Як приємно бачити тебе! Дубова, шістнадцять дюймів, трохи зігнута, так?
— Атож, прошу пана, — підтвердив Геґрід.
— То була добра паличка. Але, здається, її зламали навпіл, коли тебе вигнали? — раптом суворо запитав містер Олівандер.
— Е-е… власне, так, — відказав Геґрід, човгаючи ногами. — Я ще дотепер маю ті кавалки, — додав він жваво.
— А ти не користуєшся ними? — гостро докинув містер Олівандер.