— Що? Мої… мої мама й тато справді були знамениті?
— То ти й… то ти й цього не знаєш?.. — Геґрід пригладив розчепіреними пальцями свою гриву, ошелешено втупившись у Гаррі. — То ти не знаєш, хто ти? — зрештою вимовив він.
У дядька Вернона раптом прорізався голос.
— Стоп! — наказав він. — Негайно замовкніть, сер! Я вам забороняю казати що-небудь хлопцеві!
Навіть хтось сміливіший за Вернона Дурслі і той би злякався несамовитого погляду Геґріда, а коли велетень заговорив, кожне його слово бриніло люттю:
— Ти йому нічого не сказав? Ніколи не розповідав, що писалося в листі, який лишив йому Дамблдор? Таж я був там! Я видів, Дурслі, як Дамблдор клав листа! І ти усі ці роки від нього це приховував?
— Приховував від мене що? — нетерпляче запитав Гаррі.
— СТОП! Я ВАМ ЗАБОРОНЯЮ! — панічно заверещав дядько Вернон.