— Е-е… ні, — на хвильку розгубився Гаррі.
Геґрід видавався приголомшеним, тож Гаррі швиденько додав: — Вибачте.
— Вибачте? — гаркнув Геґрід, повернувшись до Дурслі, що відступили в тінь. — Це ось цим треба вибачатися! Я знав, що ти не отримуєш листів, але — нехай його шляк трафить — і в гадці не мав, що ти нічогісінько не будеш знати про Гоґвортс! Тебе ніколи не цікавило, де твої батьки цього навчилися?
— Чого "цього"? — запитав Гаррі.
— ЧОГО ЦЬОГО? — вибухнув Геґрід. — Ану, зачекай хвильку.
Він скочив на ноги і, розлючений, здавалося, заповнив собою всю хатину. Родина Дурслі зіщулилася під стіною.
— Ви хочете сказати, — заревів Геґрід до Дурслі, — що сей хлопець… сей хлопець… не знає нічого про… не знає НІЧОГО?
Гаррі подумав, що це вже занадто. Він, зрештою, ходив до школи й мав непогані оцінки.