Дядько з тіткою дивилися одне на одного так, ніби забули, що в кімнаті ще й досі стоять Гаррі й Дадлі.
Дадлі не звик, щоб на нього не звертали уваги, і тому штурхонув ціпком батькову голову.
— Я хочу прочитати листа! — вимагав він.
— Я його хочу прочитати, — розгнівався Гаррі, — бо він мій!
— Забирайтеся звідси обидва! — захрипів дядько Вернон, ховаючи листа назад у конверт.
Гаррі не ворухнувся.
— Я ХОЧУ СВОГО ЛИСТА! — крикнув він.
— Дай я подивлюсь! — наполягав Дадлі.