Професорка Макґонеґел суворо подивилася на Гаррі поверх окулярів.
— Сподіваюся, ти будеш наполегливо тренуватися, щоб мені згодом таки не довелося тебе покарати. — А тоді раптом усміхнулася: —Твій батько пишався б тобою. Він і сам чудово грав у квідич.
— Жартуєш!
Була вечеря, і Гаррі щойно розповів Ронові, що сталося відтоді, коли разом з професоркою Макґо-неґел він покинув учнів на галявині. М'ясний пиріжок у Роновій руці завмер на півдорозі до рота.
— Ловцем? — перепитав він. — Але ж першокласники ніколи… Ти, мабуть, будеш наймолодшим гравцем за ціле…
— …століття, — докінчив за нього Гаррі, запи-хаючи до рота пиріжок. Він надзвичайно зголоднів після всіх денних пригод. — Вуд сам мені про це сказав.
Рон був такий вражений, такий приголомшений, що просто завмер, роззявивши рота й дивлячись на Гаррі.
— Наступного тижня почну тренуватися, — повідомив Гаррі. — Тільки нікому не кажи. Вуд хоче зберегти це в таємниці.