У відповідь пролунав гучний різкий звук, немов хтось випустив повітря з м'яча.
— Ти хочеш, щоб я пішов до Кривавого Барона?
Щось ляснуло, і перед ними виник ротатий чоловічок з лихими чорними очима, що висів у повітрі, схрестивши ноги й учепившись за дрючки.
— О-о-о-о-о! — протягнув він, лиховісно посміхаючись. — Малючки-першачки! Яка радість! — І зненацька кинувся на них. Діти попригиналися.
— Забирайся, Півзе, бо поскаржуся Баронові! Я не жартую! — гаркнув на нього Персі.
Півз висолопив язика і зник, пустивши дрючки просто на голову Невілові. Вони чули, як він тікав, зачіпаючи дорогою герби на стінах.
— Стережіться Півза, — попередив Персі, коли вони рушили далі. — Його контролює тільки Кривавий Барон. Навіть нам, старостам, він не кориться. О, ми вже прийшли.
У самому кінці коридору висів портрет гладкої пані в рожевій шовковій сукні.