Перше ніж капелюх опустився йому на очі, Гаррі ще встиг побачити повнісіньку залу людей, що намагалися його розгледіти. Наступної миті він уже дивився на чорну підкладку капелюха. І чекав.
— Гм, — пролунав у його вусі тихенький голосочок. — Складно. Дуже складно. Багато відваги, я бачу. Та й розум нівроку. Є хист, о так, це безперечно… а ще бажання випробувати себе… Ну, це вже цікаво… Куди ж тебе віддати?
Гаррі вчепився за ослінчик і подумав: 'Тільки не в Слизерин, тільки не в Слизерин".
— Не в Слизерин, га? — запитав тихенький голосочок. — Ти певен? Знаєш, ти можеш бути видатним, це все в твоїй голові, а Слизерин допоможе тобі здобути велич, тут годі сумніватися. Ну що? Ні? Що ж, коли ти такий певний, нехай буде ҐРИФІНДОР!
Гаррі почув, як капелюх вигукнув останнє слово на всю залу. Скинув його й непевною ходою попрямував до ґрифіндорського столу. Він так тішився, що його все ж обрано і він не потрапив до Слизерину, що навіть не помічав, як його вітали найбурхливішими оплесками. Староста Персі зірвався на ноги, розмахуючи руками, а близнюки Візлі заволали: "Поттер з нами! Поттер з нами!"
Гаррі присів навпроти привида в трико, якого бачив раніше. Привид поплескав його по руці, і нажаханому Гаррі здалося, ніби він занурив цю руку У відро з крижаною водою.
Нарешті він міг добре розгледіти Високий стіл. Найближче до Гаррі сидів Геґрід, що перехопив його погляд і схвально підняв угору великий палець. Гаррі у відповідь усміхнувся. Посередині Високого столу на великому золотому кріслі височів Албус Дамблдор. Гаррі відразу впізнав його завдяки картці, яку витяг у поїзді з шоколадної жабки. Срібне волосся Дамблдора сяяло на всю залу чи не яскравіше від привидів. Помітив Гаррі й професора Квірела, того нервового молодика з "Дірявого Казана". У великому пурпуровому тюрбані він мав доволі химерний вигляд.
Залишилося всього три учні. Лайза Терпін потрапила до Рейвенклову, після неї надійшла Ронова черга. Хлопчина увесь посірів і позеленів. Гаррі схрестив під столом пальці, і за мить капелюх вигукнув: