— Моя дівчинка готова випробувати дію твого Живильного Порошку, — повернула вона голову до чоловіка.
Однак той сказав:
— Порошком можна буде користуватися тільки завтра вранці. Гадаю, він вже охолов, і його можна перекласти в баночку.
Чаклун узяв маленьку золоту баночку з кришкою, як у перечниці, щоб Порошком було зручно посипати потрібний предмет. Акуратно пересипавши туди чудодійну суміш, він замкнув баночку у своїй шафі.
— Нарешті, — сказав він, весело потираючи руки, — в мене з’явилося трохи вільного часу, щоб спокійно поспілкуватися з моїм старовинним приятелем Нанкі. Цілих шість років я безперестанно перемішував вариво і заслужив на повноцінний відпочинок.
— В основному говорити доведеться вам, — вставив Оджо. — У дядька Нанкі прізвисько «Мовчазний», він говорить мало.
— Знаю. Але я з твоїм дядьком люблю потеревенити, — сказав доктор Піпт. — Майже всі люди говорять занадто багато. Тож приємно зустріти мовчазну людину.